Упаковка та екологія (Розділ 32)

Книга “Гофроіндустрія. У пошуках досконалості”

Основа переробної промисловості

Екологічність коробки з гофрокартону навіть не обговорюється. Сировину (папір і крохмаль) виробляють з повністю відновлюваних природних ресурсів, які повністю придатні для вторинного використання. Насправді гофрокартон — це найбільш часто використовувана у світі вторинна сировина. Він має свою історію повної переробки, яка йде далеко в минуле.

Дані вражають: у розвинених промислових країнах до 85% гофрокартону переробляють у високоякісну сировину, яку використовують при виробництві нових коробок, і такий же відсоток сировини, що використовується у виробництві, отримують з перероблених ресурсів.

Гофрокартон — основа переробної промисловості з обсягами, що налічують мільйони тонн уловленого волокна на рік, і зростаючою міжнародною експортною торгівлею вторинною сировиною по всьому світу.

Крім того, це відносно недорого. Більшу частину вторинної сировини отримують з відходів торгівлі та промисловості, де їх легко можна відсортувати і розділити за марками. Інші ж пакувальні матеріали, які містять різні домішки, потрібно піддавати дорогим процесам сортування та очищення перед тим, як отримати придатну для використання сировину.

І все ж гофрокартону, який є королем матеріалів, належить виграти кілька баталій з навколишнім середовищем. Перш за все, потрібно розібратися з ієрархією, що існує при переробці відходів, де повторне використання повинно стояти вище переробки. Теоретично можна перше — обмежено використовувати, тобто не використовувати матеріал взагалі; друге — виробляти матеріал і використовувати його повторно; третє — споживати, але переробляти; четверте — споживати і повертати частину витрат (наприклад, шляхом спалювання); і останній, найменш бажаний варіант, — утилізація на звалищі.

Турбота широкої громадськості про навколишнє середовище на тлі загального розчарування в суспільстві споживачів, яке стало явним після Другої світової війни, підштовхнула законодавців до створення законів про контроль пакувальних відходів, і питання про ієрархію відходів було вирішено. В результаті у деяких країнах заохочують системи багаторазового використання за ціною альтернативного одноразового використання.

І все ж гофрокартон, виготовлений на індивідуальне замовлення для спеціальних цілей, створений для зручності поширення продукції та задоволення вимог ринку, а також для того, щоб бути викинутим і потім переробленим, має певні переваги при використанні. Картонне волокно багато разів проходить один і той самий цикл. Але, здавалося, не було необхідності говорити про це — це було і так очевидно.

Перше природоохоронне законодавство щодо використання упаковки прийшло з Німеччини на початку 1990-х, де був опублікований Декрет Тьопфера (Topfer), який давав споживачеві право повертати постачальнику, у якого був куплений товар, упаковку будь-якого типу, і водночас постачальник був зобов’язаний приймати упаковку, якщо його попросять.

Виробники, які показали, що створили пункт збору використаної упаковки, були звільнені від цих зобов’язань. Так з’явилися пункти збору упаковки, використаної в побуті, під назвами Зелена точка і Повторна переробка. На відміну від більшості пакувальних матеріалів гофрокартон вже мав розвинену систему збору на місці, з тією лише різницею, що основна маса використаного гофрокартону закінчувала шлях не як побутові відходи, а на торгових або промислових складах, наприклад, у приміщеннях супермаркетів.

На Зелену точку надходила сировина, що пройшла через торгову мережу і завершила шлях як побутові відходи, але це не стосувалося гофрокартону. Проте коли Єврокомісія закликала законодавчу владу всього європейського співтовариства збільшити обсяг збору і контроль над пакувальними матеріалами, на гофрокартон стали звертати серйозну увагу.

На практиці важко сказати, яким буде результат. Сьогодні простежується чітка тенденція переходу від використання целюлозних матеріалів, таких як крафт-лайнер, до макулатурного тестлайнеру. Цілком можливо, що зростання ринку гофрокартону постраждає через впровадження багаторазової упаковки типу пластмасової решітчастої тари в окремих областях, де застосовують пластикові ящики, наприклад, для охолоджених продуктів харчування і в замкнутій схемі поставок фруктів і овочів.

У виробників гофротари є багато додаткових витрат, оскільки вони дотримуються норм законодавства щодо упаковки. Витрати в різних країнах різні, але це не критично, вони залежать від того, як в окремих країнах розуміють законодавство. Гофроіндустрія сьогодні — це занадто важливий, живучий та міцний сегмент світового переробного бізнесу, щоб зовнішні сили змогли його подолати.

Виробництво гофроящиків не відносять до основних джерел промислового забруднення. Якщо порівняти його з іншими виробничими технологіями, то до цього виробництва пред’являють мало вимог щодо захисту навколишнього середовища — це, мабуть, одна з причин, чому заводи гофротари часто будують у сільській місцевості. При цьому буде нерозумно припускати, що немає жодних шкідливих факторів ні всередині, ні поза межами підприємства.

Всередині підприємства основним фактором, безсумнівно, є шум, хоча друкарська фарба, хімікати та пил також варто внести до переліку питань для розгляду. За межами будівлі існують дві основні проблеми, з якими потрібно боротися, — рух транспорту та викиди в атмосферу від бойлерів, а також від циклонів, які відокремлюють обрізки для пресування в кипи. Циклони здебільшого замінюють більш компактними та ефективними сепараторами.

Вже давно в гофроіндустрії шум визнали шкідливим виробничим фактором. Пронизливий свист гофроагрегату, що працює на максимальній швидкості, почутий з комфортного офісу начальника виробництва, викликає почуття благополуччя та порядку. Але ті, хто працює в безпосередній близькості, мають іншу думку. Оператора, що працює біля гофропресу протягом восьми годин зміни, шум зовсім не радує.

Першою і обов’язковою вимогою було використання протишумних навушників, але це заважало бригаді спілкуватися, тому на гофроагрегаті почали ставити звукоізолюючі кабіни, спочатку — лише на гофропреси. Сучасні агрегати оснащені кабінами, що охоплюють всю мокру частину.

З переробним обладнанням дещо складніше: постійно повторюваний глухий стукіт, що видається столом подачі на друкарській секції, досягає такого ж рівня децибел, як і гофроагрегат. Те саме стосується вузла поздовжнього різання та біговки або поперечного різання, які працюють на великій швидкості.

Виробники обладнання приділяють цьому велику увагу і намагаються, по можливості, знизити рівень небезпечного впливу. У проблемних місцях над шумними ділянками на машинах можна встановити шумопоглинаючі щити. Сьогодні беруші — обов’язковий атрибут на багатьох об’єктах, навіть для відвідувачів: у цьому ми значно просунулися порівняно з тим, що було 50 років тому.

П’ятдесят років тому друкарська фарба була серйозною, але не ідентифікованою проблемою для навколишнього середовища. Сьогодні флексофарба відповідає світовому стандарту, і життя стало простішим, оскільки воду можна піддавати очищенню і в ній міститься набагато менше осадових домішок.

Невикористані матеріали можна переробляти в межах підприємства з невеликими відходами, а на заводах з очищення стічних вод додатково можна виокремити залишкові тверді домішки та професійно утилізувати відходи, не допустивши їх потрапляння до місцевої каналізаційної системи.

Безумовно, викиди в атмосферу — це прихована загроза, з якою доведеться зіткнутися керівництву заводу гофротари. При виконанні таких технологічних операцій, як поздовжнє різання, біговка та обрізка кромки, утворюється пил, і, незважаючи на наявність автоматичних систем пиловидалення, цей процес важко піддається контролю.

Скупчення пилу створюють серйозну загрозу пожежі, не тільки тому, що пил може спалахнути сам по собі, а й тому, що вогонь надзвичайно швидко пошириться по шару пилу в закритих місцях. Відходи, отримані при пресуванні в кипи, — ще один аспект, на який потрібно звернути увагу, оскільки при цьому страждає навколишнє середовище. Зовнішня помітна ознака того, що підприємство випускає гофрокартон, — це циклон, встановлений на даху заводу. Наступна прикмета, на жаль, — це обрізки подрібненого картону на землі.

Сьогодні, коли зросли розміри провідних підприємств, більше уваги стали приділяти дорожнім перевезенням. На більшості підприємств матеріали транспортують дорогами як всередині підприємства, так і за його межами.

Гофрокартон — об’ємний і легкий матеріал: велика партія готової продукції може важити 12 тонн, а вага поставки рулонів паперу досягає 20 тонн. Велике сучасне підприємство легко досягає обороту в 60 тис. тонн на рік, що становить близько 8 тис. поїздок для великих вантажівок на рік для транспортування сировини та готової продукції.

Для підприємства, що працює у дві зміни на тиждень з двома вихідними, це означає безперервний рух транспорту кожні півгодини і навіть частіше там, де зворотне завантаження не передбачається. Як уже йшлося, підприємства з виробництва гофрокартону часто будують у сільській місцевості, тому важливо, який вплив вони матимуть на місцевих жителів.

Усе зазначене підводить нас до питання енергоспоживання. Основним показником навантаження на навколишнє середовище, зрештою, є використання енергії. На гофрозаводах енергію здебільшого отримують за рахунок використання електроенергії, при спалюванні палива для отримання тепла і пари, а також за рахунок використання дизельного палива.

Законодавці розуміють необхідність зниження обсягу споживаної енергії. У Великобританії встановлені податки на енергію, які діють за рахунок прямого оподаткування вугільного палива або за рахунок спецподатку на споживання промислового палива (так званий Податок на антропогенний вплив). Вони спрямовані на зниження енергоспоживання будь-якого типу і, відповідно, зниження обсягу викидів вуглецю.

Малоймовірно, що ці елементи контролю зникнуть у майбутньому, те саме стосується і складних систем управління, розрахованих або на оптимізацію навантаження на одиницю потужності, або на організацію системи завантаження і перевезення. Навпаки, у майбутньому ці системи стануть більш розвиненими.

Зрештою, виробництво гофротари має стати невід’ємною частиною розвиненої паперової індустрії. Як уже йшлося, сила гофроіндустрії в тому, що тут використовують повністю відновлювані ресурси. Однак на паперових підприємствах теж є питання, що впливають на гофроіндустрію.

Чи дійсно папір, з якого вироблений гофрокартон, з господарських лісів? Яку політику ведуть постачальники паперу щодо цієї галузі? Яку роль має відігравати гофроіндустрія при вирішенні таких питань, як видове розмаїття, очисна рубка, відбілювання, наявність хімічних речовин?

Традиційно гофроіндустрія залишала ці труднощі постачальникам, проте поступово галузь приходить до розуміння, що потрібно щось змінювати, що існує ступінь інтеграції та взаємний інтерес у цьому виробничому ланцюжку, включаючи роздрібні торгові точки, і що виникає необхідність у проведенні нових дебатів. При цьому потрібне глибше розуміння питання, ніж раніше.

З питань придбання книги «Гофроіндустрія. У пошуках досконалості» звертайтеся до:
Костянтина Шабуневича
Тел. моб: +38 093 246 21 21 (Viber, WhatsApp, Telegram)
[email protected]

If you find an error, please highlight a piece of text and clickCtrl+Enter.