Вчора, коли я дізнався про смерть Андрія Федоровича, я захотів плакати. Але чоловіки не плачуть. Плачу все одно зараз під час написання некролога. В це важко повірити. Співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять.
Пам’ятаю нашу першу зустріч у 2011 році. Андрій Федорович був уповноважений проводити екскурсію по комбінату для нас, молодих журналістів та менеджерів. Більшість з нас бачили гофрокартон лише на шпальтах журналів або в супермаркетах.
Андрій Федорович, як досвідчений екскурсовод, провів нас по всіх цехах. Ми, як курчата, обступили його і задавали іноді дурні запитання. Він терпляче відповідав на них. У його голосі та очах світилася любов до виробництва паперових виробів.
Цю любов і професіоналізм він намагався передати нам. З яким ентузіазмом він розповідав про будівництво когенераційної станції. Як він радів, що вона запустилася і забезпечує електроенергією комбінат та мешканців міста Обухів. Ми тоді ще не знали, як сильно це знадобиться в період блекауту.
За ці 13 років ми декілька разів з ним бачилися. Кожного разу наша зустріч була приємною і максимально продуктивною. Він надихав нас любити вироби з паперу і продовжувати прославляти гофрокартон вже в електронних медіа.
Андрій Федорович з любов’ю розповідав про свою сім’ю і свої подорожі до сина, невістки і онука в Німеччину. Коли нам вдавалося опинитися на комбінаті, мене як магнітом тягнуло до кабінету Андрія Федоровича.
Його розважливість, мудрість і при цьому жвавість приваблювали. Часто він відкладав свої справи, щоб поспілкуватися з гостями.
Дякую за те добро, що Ви залишили нам, тимчасово залишеним на Землі. Царство Небесне Вам, Андрію Федоровичу!
corruga.expert
